ВІДЬМА

Образок Михайла Коцюбинського про дівчину Параскіцу, яку в селі починають вважати за відьму. More
Download: epub mobi (Kindle) pdf more read online

Price: Free! USD

Published by Lit UA
Words: 7,440
Language: Ukrainian
ISBN: 9781301919970
About Михайло Коцюбинський

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 вересня (17 вересня) 1864, Вінниця — †12 квітня (25 квітня) 1913) — українськийписьменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців.

Біографія

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем, пив, через що часто міняв роботу[1]. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу.
Мабуть, не від добра Коцюбинські залишили Вінницю, і переїхали жити у село, згодом — у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875 — 1876), де він був дуже старанним учнем.
Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав доКам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.
У ці роки майбутній письменник захоплюється визвольним, народним рухом, який охопив тоді всю імперію, займає активну громадянську позицію, пропагує революційні, самостійницькі ідеї. Відтоді Подільське жандармське управління взяло Коцюбинського на облік. На квартирі Коцюбинських було зроблено кілька обшуків, а за Михайлом установлено таємний нагляд.
Літературна кар'єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу. Проте присуд критиків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає. Коцюбинський почав друкуватися в 1890 р. — львівській дитячій журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
Важливу роль у формуванні світогляду М.Коцюбинського відіграла його поїздка до Львова того ж таки 1890 р. Тут він знайомиться з І.Франком, налагоджує контакти з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок» та ін. Поїздка поклала початок постійному співробітництву письменника із західно українськими виданнями.
У 1892–1896 Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною». Потім письменник працював у Криму, який запалював творчу уяву чутливого до екзотики Коцюбинського. Згодом (1898 року) Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського куточка. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии». У вересні 1900 влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.
1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма ітуберкульоз.
Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні Коцюбинський дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. В. Лисенка (про їхню дружбу докладно розповідає Н. Шурова у книжці «Я весь був, як пісня»). Звістка про те, що десь у селі від голоду й хвороби, замучений глитаями, загинув талант, співець горя і селянських гірких сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у південних краях гине, не в силі перемогти недугу, трагічне серце мужньої Лесі Українкиглибоко його вразила.
Під час навчання в Чернігівській духовній семінарії "суботи" у М.М.Коцюбинського часто відвідував молодий Павло Тичина. Михайло Коцюбинський порадив Михайлові Грушевському у журналі "Літературно-науковий вісник" вмістити вірші Павла Тичини (1912р.).
Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Mykhailo Mykhailovych Kotsiubynsky (Ukrainian: Михайло Михайлович Коцюбинський), (September 17, 1864 – April 25, 1913) was a Ukrainian author whose writings described typical Ukrainian life at the start of the 20th century. Kotsiubynsky's early stories were described as examples of ethnographic realism; in the years to come, with his style of writing becoming more and more sophisticated, he evolved into one of the most talented Ukrainian impressionist and modernist writers.[1] The popularity of his novels later led to some of them being made into Soviet movies.

He grew up in Vinnytsia, Bar and several other towns and villages in Podolia, where his father worked as a civil servant. He attended the Sharhorod Religious Boarding School from 1876 until 1880. He continued his studies at the Kamianets-Podilskyi Theological Seminary, but in 1882 he was expelled from the school for his political activities within the socialist movement. Already he had been influenced by the awakening Ukrainian national idea. His first attempts at writing prose in 1884 were also written in the Ukrainian language: Andriy Soloviyko(Ukrainian: Андрій Соловійко).

From 1888 to 1890, he was a member of the Vinnytsia Municipal Duma. In 1890, he visited Galicia, where he met several other Ukrainian cultural figures including Ivan Franko and Volodymyr Hnatiuk. It was there in Lviv that his first story Nasha Khatka (Ukrainian: Наша хатка) was published.
During this period, he worked as a private tutor in and near Vinnytsia. There, he could study life in traditional Ukrainian villages, which was something he often came back to in his stories including the 1891 Na Viru (Ukrainian: На віру) and the 1901 Dorohoiu tsinoiu (Ukrainian: Дорогою ціною).
During large parts of the years 1892 to 1897, he worked for a commission studying the grape pest phylloxera in Bessarabia and Crimea. During the same period, he was a member of the secret Brotherhood of Taras.
He moved to Chernihiv in 1898 where he worked as a statistician at the statistics bureau of the Chernihiv zemstvo. He also was active in the Chernigov Governorate Scholarly Archival Commission and headed the Chernihiv Prosvita society from 1906 to 1908.

After the Russian Revolution of 1905, Kotsiubynsky could be more openly critical of the Russian tsarist regime, which can be seen in Vin ide (Ukrainian: Він іде) and Smikh(Ukrainian: Сміх), both from 1906, and Persona grata from 1907.
The house in Vinnytsia where Mykhailo Kotsiubynsky was born.
Fata Morgana, in two parts from 1904 and 1910, is probably his best-known work. Here he describes the typical social conflicts in the life of the Ukrainian village.
About twenty novels were published during Kotsiubynsky's life. Several of them have been translated into other European languages.

Because of a heart disease, Kotsjubynskyj spent long periods at different health resorts on Capri from 1909 to 1911. During the same period, he visited Greece and the Carpathians. In 1911 he was granted a pension from the Society of Friends of Ukrainian Scholarship, Literature, and Art that enabled him to quit his job and solely concentrate on his writings, but he was already in poor health and died only two years later.

Also by This Author

Also by This Publisher

Reviews

This book has not yet been reviewed.
Report this book